Іванко прокинувся вдосвіта. Він узяв невеликий окраєць спеченого матір’ю хліба й пішов на вигін. Зеленаво-жовта отава лоскотала босі ноги, зашкарублі від сонця та вітру, а туман пах бузковим цвітом, настоянім на теплі та вранішній тиші. Погустіле повітря струшувало на землю важкі краплі й колихалося, неначе блакитні драглі. 

   Обважнілі від густої роси трави хилилися додолу. У срібно-голубому небі снували жайворонки й наповнювали повітря кришталевим дзвоном.

Біля озера, порослого лататтям, крутилися й танцювали метелики. У тендітних крильцях, розмальованих химерними візерунками, відбивалось і небо, і сонце, й озеро. Здавалось, озеро мерехтіло й неначе було вкрите танцюючими квітами.

  «От би й мені стати метеликом», - подумав хлопчик.

  Сонце піднялося ще вище вгору, вітру майже не було. Іванко озирнувся довкола й побіг назустріч новому дню.

 

 

Узято з 

https://vseosvita.ua/library/tekst-diktantu-dla-7-klasu-z-temi-dieprikmetnik-397861.html